Адаптація до навчання – процес активного і свідомого пристосування учня до
нових для нього педагогічних умов, до вимог нового середовища, до вчителів,
учнів, класу за допомогою різноманітних способів і засобів (Браганець Т., Кравець
В. Словник завуча // Завуч. Наша вкладка. – – 2006. – №5. – С.1-16).
Адаптація (від лат. adaptatio (adapto) – пристосовую) – здатність
організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.
Актуалізація – відтворення в пам’яті системи провідних знань (понять, положень, правил,
фактів, уявлень, тощо), життєвого досвіду, а також засвоєних раніше способів
учіння (умінь, навичок, логічних операцій, прийомів), які виступають
інструментом для здобування та обробки нової інформації (Браганець Т., Кравець
В. Словник завуча // Завуч. Наша вкладка. – – 2006. – №5. – С.1-16).
Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегрованої якості
особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально,
політично і юридично дієздатною та захищеною.
Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – прогресивний напрям
духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує
право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв
своїх здібностей.
Державний стандарт освіти – сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої
підготовки у певних навчально-виховних закладах
Девіантна поведінка – (від лат. deviatio – відхилення) – відхилення від встановлених норм
моралі та права.
Дисципліна (від лат. disciplina – учення, виховання, розпорядок) – певний
порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах,
обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.
Дидактика
(від грец. didaktikas – повчальний)– найважливіша галузь педагогіки, яка вивчає
теоретичні основи організації процесу навчання, його закономірності, принципи,
методи (Педагогика: Учебник / Л. П. Крившенко и др.; Под ред. Л.П. Крившенко. –
М.: «Проспект», 2004. – С. 232).
Діяльність – це процес взаємодії людини з довкіллям, завдяки чому вона
досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок появи потреби.
Діяльнісний
підхід – спрямованість
навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості,
застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну
адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до
колективної діяльності та самоосвіти;
Знання– розумова операція запам'ятовування і репродукування
специфічної інформації (конкретних фактів, законів, теорій тощо).
Знання – ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних
властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відображення
навколишньої дійсності.
Засоби навчання – предмети шкільного обладнання, які застосовують у
процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання,
письмове приладдя та ін,).
Інноваційне навчання – зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі начальна діяльність, яка ґрунтується на
розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих
соціально-адаптаційних можливостей особистості (Дичківська І.М. Інноваційні
педагогічні технлогії. - К.: Аккадемвидав, 2004. – С. 9).
Інновація – створення та впровадження різного
виду нововведень, які породжують значні зміни в освіті та інших галузях.
Інтелект – відносно стійка структура
розумових здібностей індивіда.
Компетентний – той, який має достатні знання в певній галузі, добре обізнаний, тямущий;
кваліфікований; має певні повноваження, повноправний, повновладний.
Компетентність – володіння знаннями та досвідом, що дозволяє висловлювати судження про
що-небудь; вагома авторитетна думка (Нечипоренко В. Організація моніторингу
навчального процесу // Директор школи. – 2008. – №13-14. – С.3-63).
Компетентність – досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повно важність,
повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність;
авторитетність; коло повноважень (прав і обов’язків) певного органу чи посадової
особи, установлених статутом (або іншими положеннями) установи, закладу
(Гандрабура О., Кубенко Н. На шляху до компетентності // Директор школи. –
2008. – №46. – С.21-27).
Компетентність – інтегрований результат індивідуальної навчальної діяльності учнів, яка
формується на основі оволодіння ними змістовими, процесуальними та
мотиваційними компонентами (В. Волканова. Тезаурус (глосарій) тестування.
Порадник методиста // Директор школи. – 2008. – №11. – С.26-34).
Компетентність – це загальна здатність, що базується на досвіді, цінностях, здібностях і
знаннях, здобутих завдяки навчанню. (Якухно І. Як досягти європейської якості
освіти? // Директор школи. – 2008. – №12. – С.12-21).
Компетентність людини – спеціально структуровані (організовані) набори знань,
умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють
людині визначати, тобто ідентифікувати і розв’язувати, незалежно від контексту
(від ситуації), проблеми, характерні для певної сфери діяльності (Пометун О.І.
Теорія та практика послідовної реалізації компетентісного підходу в досвіді
зарубіжних країн // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід
та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.
Овчарук. – К.: "К.І.С.", 2004.- С.8).
Компетентність –
набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань,
умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на
практиці. (Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти).
Компетенція – суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері
діяльності людини
Громадянська компетентність – здатність учня
активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою
розвитку демократичного суспільства.
Загальнокультурна компетентність – здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення
національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному
контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання,
орієнтовані на загальнолюдські цінності.
Здоров’язбережувальна
компетентність – здатність
учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність
здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та
здоров’я інших людей.
Інформаційна компетентність – уміння добувати, опрацьовувати та використовувати
інформацію з різних джерел, володіння інформаційними технологіями (Гандрабура
О., Кубенко Н. На шляху до компетентності // Директор школи. – 2008. – №46. –
С.21-27).
Інформаційні компетенції – це сукупність здатностей, які визначають успішність
участі особистості в різноманітних інформаційних процесах, що відбуваються в
суспільстві, визначають спроможність особистості шукати, опрацьовувати,
використовувати, зберігати та передавати різноманітну інформацію (Нечипоренко
В. Організація моніторингу навчального процесу // Директор школи. – 2008. –
№13-14. – С.3-63).
Інформаційно-комунікаційна компетентність – здатність учня використовувати
інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання
особистісних і суспільно значущих завдань.
Комунікативна компетентність забезпечує знання та вміння об’єктивного сприйняття
оточуючих, вибору адекватного стилю й тону спілкування, емоційної реакції на переживання
інших людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану
співрозмовника (Гандрабура О., Кубенко Н. На шляху до компетентності //
Директор школи. – 2008. – №46. – С.21-27).
Комунікативні компетенції – включають певні навички, пов’язані з ефективним
спілкуванням: володіння рідною та іноземними мовами, знання, уміння і навички,
пов’язані з застосуванням засобів комунікації; наявність умінь, пов’язаних із
розумінням психологічних особливостей спілкування, здатність та готовність до реалізації
навичок щодо уникнення та розв’язання конфліктів, володіння само презентацією
(Нечипоренко В. Організація моніторингу навчального процесу // Директор школи.
– 2008. – №13-14. – С.3-63).
Комунікативна
компетентність – здатність особистості застосовувати
у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують
її та перебувають на відстані, навички
роботи у групі, володіння різними соціальними ролями.
Ключова компетентність – здатність учня здійснювати складні поліфункціональні,
предметні, культуродоцільні види діяльності. Кожна з таких компетентностей
передбачає засвоєння учнем не окремих не пов’язаних один з одним елементів
знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного
виділеного напрямку існує відповідна сукупність освітніх компонентів (Гандрабура
О., Кубенко Н. На шляху до компетентності // Директор школи. – 2008. – №46. –
С.21-27).
Ключова
компетентність – спеціально
структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість
їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до
загальногалузевого змісту освітніх стандартів (Державний
стандарт базової і повної загальної середньої освіти).
Ключові компетентності – це ті головні особистісні якості, які потрібні людині,
щоб упоратись із сучасними та майбутніми вимогами в її повсякденному приватному
й професійному житті.
Ключова компетенція – певний
рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері
діяльності людини (Державний
стандарт базової і повної загальної середньої освіти).
Міжпредметна естетична компетентність
– здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності
людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування
різних видів мистецтва.
Міжпредметна
компетентність – здатність учня застосовувати
щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та
ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх
галузей.
Предметна (галузева)
компетентність – набутий учнями у процесі навчання
досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням,
розумінням і застосуванням нових знань.
Предметна компетенція –
сукупність знань, умінь та характерних рис у межах
змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою
розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій.
Предметна мистецька компетентність
– здатність до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного,
образотворчого та інших видів мистецтва, що формується під час сприймання
творів таких видів мистецтва і їх практичного опанування.
Проектно-технологічна компетентність – здатність
учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у
предметно-перетворювальній діяльності.
Соціальна компетентність
– здатність особистості продуктивно співпрацювати з
партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.
Концепція —
система поглядів на те чи інше явище, процеси; спосіб розуміння, тлумачення
якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії.
Мотиви навчання (від фр. motif, від лат. moveo – рухаю) – внутрішні психічні
сили (рушії), які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів:
соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні.
Методи навчання(від гр. methodos – спосіб пізнання, шлях дослідження) –
це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне вирішення
навчально-виховних завдань.
Метод навчання – спосіб
упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються
проблеми освіти, виховання і розвитку у процесі навчання (Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навч.посібник.
– К.: Академвидав, 2005. – 520 с. – С.340.)
Навички –застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні
автоматизованих дій через багаторазові повторення.
Навчальна діяльність – це складне за своїм змістом і структурою явище, яке
формується тільки у спільній роботі вчителя й учня. Навчальна діяльність
особистості спрямована на оволодіння узагальненими способами дій у сфері наукових
понять, що є її головною метою та результатом (В. Волканова. Тезаурус
(глосарій) тестування. Порадник методиста // Директор школи. – 2008. – №11. –
С.26-34).
Навчальна
програма – нормативний
документ, що конкретизує для кожного класу визначені цим Державним стандартом
результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує
навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а
також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання;
Навчання –
це акт взаємодії вчителя та учня з метою засвоєння останнім соціального досвіду
(В. Волканова. Тезаурус (глосарій) тестування. Порадник методиста // Директор
школи. – 2008. – №11. – С.26-34).
Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення
навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та
навичок на практиці.
Навченість –
актуальний рівень знань, умінь і навичок учнів із певної галузі знань (В.
Волканова. Тезаурус (глосарій) тестування. Порадник методиста // Директор
школи. – 2008. – №11. – С.26-34).
Особистісно-зорієнтований
підхід – спрямованість
навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості
педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у
навчанні;
Пам'ять – здатність організму зберігати й відтворювати інформацію
про зовнішній світ та про свій внутрішній стан для подальшого її використання у
процесі життєдіяльності.
План навчальний – нормативний документ, у якому визначено для кожного
типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів перелік навчальних предметів,
порядок їх вивчення за роками, кількість годин на тиждень, відведених для їх
вивчення, графік навчального процесу.
Педагогічний такт
– принцип міри, необхідний у процесі спілкування з дітьми.
Визначається педагогічною майстерністю, досвідом, рівнем культури і особистісними
якостями педагога.
Такт педагогічний (від лат. tactus – дотик, відчуття) – почуття міри, відчуття конкретного стану
вихованця, що підказує вихователю найделікатніший спосіб поведінки у
спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності; вміння обирати найбільш
доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.
Талант (від гр. talanton – вагомість, міра) – сукупність здібностей, які дають
змогу отримувати продукт діяльності, що відрізняється новизною, високою досконалістю
і суспільною значущістю.
Техноло́гія (від грец.τεχνολογια, що походить
від грец.τεχνολογος; грец.τεχνη — майстерність,
техніка; грец.λογος — (тут) передавати) – наука («корпус знань») про способи (набір і
послідовність операцій, їх режими) розв'язання задач людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці).
Інформаці́йні техноло́гії, ІТ, інформаційно-комунікаційні технології (Information
and Communication Technologies, ICT) – сукупність методів, виробничих
процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання,
опрацювання, зберігання, розповсюдження, показу і використання інформації в інтересах її користувачів.
Інноваційна педагогічна
технологія – цілеспрямоване,
систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських
способів, прийомів, педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний
навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів
(Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. - К.: Академвидав, 2004. –
С. 338-339.).
Інтерактивні навчальні
технології – ігрові
технології навчання і розвитку, що побудовані на цілеспрямованій спеціально
організованій груповій та міжгруповій діяльності, «зворотному зв’язку» між
всіма учасниками для досягання взаєморозуміння й корекції навчального і
розвивального процесу, індивідуального стиля спілкування на основі
рефлексивного аналізу (Панфилова А.П. Игротехнический менеджмент. Интерактивные
технологии для обучения и организационного развития персонала. - СПб: ИВЭСЭП,
«Знание», 2003. - С. 70).
Тести(від англ. test – випробування, дослідження) – система формалізованих завдань для
виявлення рівня підготовленості учнів (студентів), оволодіння цими знаннями,
уміннями, навичками.
Уміння — засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій.
Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на
основі знань, готовність застосувати знання у практичній діяльності на засадах
свідомості.
Урок— форма організації навчання, за якою вчитель проводить заняття у класній
кімнаті з постійним складом учнів, що мають приблизно однаковий рівень
фізичного і розумового розвитку, за усталеним розкладом і регламентом.
Функції контролю
1. Контролююча – полягає
у отриманні викладачем інформації про хід пізнавальної діяльності студентів,
про те, як іде засвоєння для визначення можливостей подальшого просування в
оволодінні змістом освіти. Перевірка є одночасно засобом виявлення ефективності
методів і прийомів навчання, що застосовуються самим викладачем.
2. Навчальна – сприяє
більш глибокому засвоєнню програмового матеріалу, тобто в процесі слухання
відповідей товаришів, доповнень викладача здійснюється систематизація знань, їх
закріплення.
3. Діагностично-керуюча –
забезпечує виявлення причин труднощів, які
виникають у студента у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях,
визначення конкретних шляхів усунення недоліків.
4. Стимулюючо-мотиваційна –
оцінювання навчальних досягнень повинно стимулювати бажання студентів
поліпшувати свої результати, самореалізовуватися в навчанні.
5. Розвивальна – вимагає
спрямування оцінювання на формування самостійного творчого мислення студентів,
умінь робити висновки, узагальнювати, застосовувати знання у змінених або нових
ситуаціях, визначати головне.
6. Виховна – привчає
студентів до систематичної роботи, сприяє формуванню дисциплінованості,
активності, самостійності, допомагає розібратись у собі.
(Лекції з
педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ за ред. В.І.Лозової. – Харків:
«ОВС», 2006. – с. 241).
Форма навчання – це зовнішня сторона організації навчального процесу,
що відображає спосіб організації діяльності учнів та вчителів, який
здійснюється в певному порядку і режимі, та залежить від кількості учнів,
характеру взаємодії суб’єктів навчального процесу, рівня самостійності,
специфіки педагогічної діяльності (Психологія діяльності та навчальний
менеджмент: Навчальний посібник. / М.В. Артюшина, Л.М. Журавська, Л.А.
Колесніченко та ін.; За заг. ред. М.В.Артюшиної. – К.: КНЕУ, 2008. – С. 144.).
Форма організації навчання – це будь-який вид заняття – урок, предметний гурток,
факультатив тощо, які відрізняються складом учнів, місцем і часом проведення
заняття, характером діяльності учнів і вчителя (Психологія діяльності та
навчальний менеджмент: Навчальний посібник. / М.В. Артюшина, Л.М. Журавська,
Л.А. Колесніченко та ін.; За заг. ред. М.В.Артюшиної. – К.: КНЕУ, 2008. – С.
144.).
Немає коментарів:
Дописати коментар